Коли торкаєшся рукою білих клавіш,
Їх ніжно пальцями голубиш і ласкаєш.
Вони віддалися тобі - і в срібній тиші
Звучить намова їх жаги, як світ цей грішна.
Коли ти граєш на роялі, майстре дивний,
То роздаєш хліб і вино музично-римне.
Ти граєш тіло, граєш кров, нехай же ллється,
Нехай усяк ними насититься й нап'ється...
Ти був безумцем по тім березі роялю,
Ти просто, просто музикант - я й не стріляю.
Ти перед світом блазнював і в дні розпуки
Лискучі кульки надував і клав у руки.
Всі вирушали у круїз в життєвім колі
І думаючи, що живемо, грали ролі.
Ми дико грали у любов і шли у далі,
Її ж ти зараз відчував й грав на роялі.
О так, я взнала чому всі це звуть нудьгою,
Коли прощалася з шляхом разом з тобою.
Дорога, складена з цеглин-жовтавих ранків,
Веде в смарагдові краї моїх світанків.

Як памкне остання бомба,
Як стихнуть останні звуки,
Зітліють останні кості,
Впаде останній листок,
Тоді ми підем з тобою,
Триматимемося за руки,
Я поверну на Захід,
А ти повернеш на Восток.
Ми будемо йти у хмарах,
Ми будем дивитись в небо,
Ми будем шукати сонце,
Побачим лиш Божий хрест,
А далі підемо поряд,
І я пригорнусь до тебе,
Ти повернеш на Osten,
Я поверну на West.
Ми будем бачить могили,
Мерців, що недавно жили,
Вони зчищатимуть землю,
Скидатимуть хробаків.
Підем ми повз постаменти,
Надгробки і монументи,
І я поцілую ніжно
Того, хто колись любив.
Ми будем іти все далі,
Ми будем ступать по хмарі
Туди де є вічне світло,
Туди де сонце живе.
Ми двоє лише, хто вижив
У того світу кошмарах
І цього світу примарах,
Коли все було нове.
Ти ще пам'ятаєш щастя,
А я вже його не хочу,
Я просто іду з тобою,
Ступаючи слід-у-слід,
Тримаючи твою руку,
Незнані слова шепочу,
Я йду неухильно на Захід,
Ти йдеш неухильно на Схід.
І ось ми прийшли на місце,
Де горизонти не ясні,
Де часто північний вітер
І рідко південний бриз,
Сиділи з тобою на хмарі,
Заплакані і нещасні,
Тобто щасливі по-своєму,
І лузали зернята вниз.

Ми двоє сиділи в кімнаті,
Дивилися пильно в вічі,
Як сонце інтимно на небі
Для нас розставило свічі.
Ти мружив хитро очі,
У мене тремтіли плечі,
Виходячи з мороку ночі,
Казав свої дивні речі.
Ми просто сиділи в кімнаті,
Ми просто удвох сиділи...
Ти знав за які принади
Так ніжно тебе любила.
Ти палко до мене тулився,
Хотів цілувать у губи,
А я тебе відкидала,
Чекала якоїсь згуби.
Ми врешті лягли на канапу
І були так близько-близько...
А потім я пішла до шафи,
Поклала тобі в миску віскас.

Моя Саксонська королева,
Таємна пані з давніх мрій.
Палка, немов жага серпнева,
Холодна, мов жовтневий лій.
Така небачено прекрасна,
Така вибагливо п'янка,
Існуєш ти й мені не ясно,
Звідкіль прийшла ти, хто така.
Ти - друг, що не бував ніколи
У неіснуючих словах,
Ти - ангел, що несе прокльони
І чорт з молитвою в устах.
Міняєш маски щохвилинно,
В бутті переплетіння доль,
Але ти знаєш, що незмінно
Життя - твоя найбільша роль.
Моя незвіданая мріє,
Жорстка, і ніжна, мов дитя,
В твої слова я свято вірю,
А віра - це моє життя.