Незабутнє нам всім ХХ ст. породило безліч конфліктів. До релігії чи політики, за правилами етикету, вдаватись не варто, а ось конфлікт літературний - то інша справа. Знову ж таки, у нетрі заглиблюватись не будемо, а розглянемо на перший погляд банальне протистояння між масовою літературою або ж "белетристикою" та класикою. Але не все так просто як здається. Тому що протистояння було, є і буде. Бо поряд з метрами весь час йшли "белетристи", і, можливо, навіть на щось претендували. Взагалі, літературні класики завжди були центральними фігурами у людському мисленні, їх поважали, цитували, наслідували, навіть записували буквально кожне слово, як у випадку з Л. Толстим.

"Белетристи" ж завжди були своєрідною периферією людських духовних цінностей. І хоча час розставляв на свої місця і класиків, і "масовиків", протистояння все ж виникло. Воліючи нарешті розібратись в численних доріканнях у зверхності та надлишковому інтелектуалізмі з одної сторони, і примітивізмі з іншої, розглянемо нашу проблему центрально-периферійних воєн як то кажуть "з яйця". Перш за все, давайте розберемося, що ж таке класика і белетристика. Є дуже багато визначень на цю тему. Ось деякі з них:

• Класична література - термін для позначення визначних, всесвітньо визнаних творів, що відповідають критерію художності, засвідчують появу нових естетичних форм і є надбанням не лише національної, а й світової культури.[1.14]
• За тлумаченням Малої радянської енциклопедії 1958 р., класик - це загально визнаний великий діяч в галузі культури (письменник, вчений, композитор, художник), творчість якого складає славу і гордість народу.[3. 850]
• Словник іншомовних слів, виданий 30 роками пізніше проголошує, що класик (сlassicus - зразковий) - великий діяч науки, мистецтва, літератури, чиї твори зберігають значення загальноприйнятого зразка.[5.235]

Тут все ясно. Тільки чомусь радянські енциклопедисти не захотіли ділитися класикою з іноземними народами. Інше питань не викликає. Отже, що ж таке белетристика? З французької, до речі, belles-letters означає "вишукана словесність". Белетристика (за тим же Словником іншомовних слів) - художня література у вузькому значенні - художня проза на відміну від поезії та драматургії.[5. 77] Ось так. Тобто бачимо повне викривлення терміну в сучасній літературі. Точніше, певне, було б, все ж таки говорити "масова література". Що це означає і з чим його їдять взнаємо, розгортаючи звичайний собі підручник зарубіжної літератури. Читаємо: "Масова література - численні твори розважального і дидактичного (повчального) характеру, розраховані на широку читацьку аудиторію. На відміну від справді високого мистецтва, масові видання ставлять за мету перш за все зацікавити читача, що досягається різними засобами (ілюстраціями, мелодраматизмом, еротичністю, захоплюючим сюжетом тощо). До масової літератури належать фантастичні твори, детективи, "банальна белетристика" та ін. Підпорядкована літературній моді, вона швидко втрачає свою актуальність, змінюючи зміст і оформлення…здебільшого вона позбавлена естетичної цінності, проте інколи, серед масових видань трапляються цікаві явища, які не втрачають свого художнього значення з плином часу і зумовлюють певні зміни в класичній літературі."[1 .14]

Хочеться погодитись і не погодитись з авторами підручника. Наприклад, фантастику Бредбері чи Стругацьких або детективи Конан Дойля чи Едгара По аж ніяк масовою літературою не назвеш. А от щодо естетичної цінності… Зараз імена Платона, Боккаччо, Данте та ін. - класика, беззаперечні генії свого часу, але якщо прочитати критичні зауваження їх сучасників та нащадків, що стосуються письменників-класиків, та навіть окремих напрямів, стилів у яких вони працювали, то бачимо, що далеко не кожен митець вважався гідним носити це звання.

Відомий філософ XVI ст., автор славнозвісних "Дослідів" М.Монтень казав: "Я рідко читаю нових авторів, бо древні здаються мені більш змістовними і витонченими…До числа книг просто цікавих я відношу з нових - "Декамерон" Бокаччо, Рабле і "Поцілунки" Іоанна Секунда…В поезії перше місце здавна займають Лукрецій, Катулл, Горацій, Вергілій."[4. 357]

Ще більш радикальної думки дотримувався естет О. Уайльд (1854-1900). На його думку людство має шкодувати за справжнім відродженням мистецтва й людського духу, що почалось з приходом Христа і яке дало людям "Шартрський собор, цикл легенд про короля Артура, життя святого Франциска, творчість Джотто і "Божественну комедію" Данте."

Відродження Уайльд називає похмурим періодом, що приніс в мистецтво все, що створюється на основі чисто зовнішніх й омертвілих канонів і не бере початку з…глибин душі людини. Засуджує письменник класицизм, що так мало приділяє уваги "квітам і дітям", а ось епоху романтизму проголошує такою, що торкається Христа чи його душі. "Він, Христос, присутній і в "Ромео і Джульєтті,…і в "Старому мореплавці",…і в "Баладі милосердя" Чатертона.

Саме Христу ми зобов'язані появою "Відвернених" Гюго, "Квітів зла" Бодлера; російських романів,…віршів Верлена;…напрямлена в небо готика, любов до дітей і квітів".[6. 233]

Але найрадикальніше ставились до класичного і традиційного футуристи, які вже у "Маніфесті футуризму"(1909 р.) проголошували відхід від будь-яких вічних цінностей у майбутнє. Український футурист М. Семенко казав: "Абсолютного мистецтва не буває, не було й не повинно бути".[1. 25]

З цих висловів бачимо, що багато з письменників, яких діти вчать у школі і називають геніями світового масштабу, колись не вважалися такими, а деякі з класиків не зустріли підтримки в сучасників, а твори їхні стали зрозумілими лише нащадкам через років 20-30 а то і більше. Але хто ж такі сучасні "белетристи"? Що вони внесли в літературний процес ХХ ст. і чи дійсно вони є периферією теперішнього літературного життя? Не будемо стрибати до небес "Парфумера" чи падати до рівня жіночих романів, а просто розглянемо творчість тих письменників, хто за останні десятиліття викликав найбільше суперечок. Найперше це:

1. Стівен Кінг

   Набув популярності у 1974 році після випуску своєї першої книжки "Керрі". За професією вчитель англійської мови. За його книжками поставлені чи не найкасовіші голлівудські фільми: "Керрі", "Стій біля мене", "Втеча з Шоушенку", "Зелена миля"; серіали: "Лангольєри", "Воно". Не всі бестселери Кінга - жахи. Це і досить серйозні твори, що відносяться до реалізму та магічного реалізму. Великої популярності набула книга "Пори року", як у критиків, так і у читачів. Вона включала чотири твори, і лише один підпадав під критерій жахів.

   Взагалі, Кінг, як і кожний хороший фантаст, має певний дар передбачення. Наприклад, років з 15 тому письменник видрукував книжку, де багатії заради втіхи на якомусь острові полювали на бомжів. А на початку 90-х виявилось, що ці події дійсно відбувались десь у Африці. Або фінал роману "Людина, що біжить". Там головний герой, воліючи зруйнувати могутню Корпорацію ігор, що перетворила всіх людей на телевізійних рабів, спрямував літак у найвищий хмарочос у місті. Саме там містився світовий центр Корпорації. А один з найкращих романів С. Кінга "Мертва зона" взагалі пророкує появу в Америці президента, що врешті-решт розпочне Третю світову війну.

   Взагалі, у Кінга дуже яскраві герої, цим людям зразу віриш. Надзвичайно цікаві у цього письменника і дитячі образи, наприклад, Денні та Кріс з "Тіла", Тріша з "Дівчинки, що любила Тома Гордона" чи Керрі з одноіменного роману. Твори Стівена Кінга написані простою мовою, що наближає їх до реальності, створює "ефект присутності".

   Відомий американський письменник Джон Д. Макдональд у своїй статті про Стівена Кінга зазначає: "Він (Кінг) демонструє бездоганний слух, надаючи діалогу надзвичайну жвавість, реальність. Той факт, що він в даний момент захопився описами різних жахіть…здається мені не найголовнішим, коли заходить мова про практику його творчості, адже навколо нас відбувається немало найжахливіших речей…Але головне…все ж таки історія…В нас не так вже і багато Стівенів Кінгів."[2. 10]

   Ось, що говорить про себе сам письменник: "…Пишу те, що мені цікаво…"

2. Дж. Р. Р. Толкієн

   Професор Оксфордського університету. Міфолог. Його книги "Сільмариліон", "Хоббіт", трилогія "Володар кілець" побудовані на синтезі германської, скандинавської та кельтської міфологій. "Хоббіт" був написаний як казка для дітей. "Сільмариліон" - найперша книжка, розрахована на вузьке коло читачів, що являє собою міфи і легенди, присвячені походженню Середзем'я та передісторії Кільця. Письменник створив свій власний світ Еа, населений міфічними істотами: айнурами, ельфами, людьми, тролями, орками. Крім цього він створив і власного персонажа - хоббіта, такого собі гібрида людини і простого кроля.

   "Володар кілець" Толкієн почав писати до початку Другої світової війни, а закінчував наприкінці її. Критики знайшли у книзі опис подій війни, а також багатьох політичних діячів. Письменник це частково заперечував. Саме трилогія є вершиною творчості письменника. "Володар кілець" був популярним у 60-ті, 70-ті рр. До цієї теми в свій час зверталися Бітлз, Д. Лукас, С. Спілберг. Популярність повернулася наприкінці 90-х. Твори Толкієна дуже цінують письменники-фантасти. Він є основоположником жанру фентезі.

3. Джоан Роулінг.

   Автор семи книг про Гаррі Поттера. Взагалі, критичні статті, що присвячені її опусам, кардинально різняться. За словами того ж Стівена Кінга: "Критики люблять стогнати, що література вмерла… довкола…деградація типу "Гаррі Поттера", що продається п'ятимільйонними накладами на добу". Але більшість дитячого контингенту, а також досить вшанованих літературних видань дотримуються іншої точки зору: "Завдяки бурхливій…фантазії і винахідливості авторки, книги про Гаррі Поттера заслуговують називатись класикою. Вони уявляються нам рогом достатку, з якого висипаються речі і події, одні дивовижніші за інші." (Букселер) "Діти реагують на книжки про Гаррі Поттера із захватом, який вражає багатьох, хто думав, що сучасне покоління безнадійно втрачене для читання" (Ванкувер Сан).

   І дійсно, інтригуючий, захоплюючий детективний сюжет притягує дітей, як магніт. Взагалі, Гаррі Поттер - це Попелюшка нашого часу, що викликає співчуття і захоплення. Певне, більшість дітей хотіла б мати чарівну паличку, щоб виконувати свої бажання та перетворювати кривдників у різних огидних потвор на власний розсуд. Та, на мою думку, проблема "Гаррі Поттера" не в низькому художньому рівні, і навіть не в присутності магії, адже у "Маленькій чаклунці" чи "Пітері Пені" та інших класичних дитячих казках чаклунства вдосталь, але там воно існує як сила, що допомагає людям врятуватись від біди, розкрити свої таланти тощо. Тут же магія показується як самодостатнє явище, що стоїть вище за світ "маґлів". І якщо після інших чарівних казок діти звертали увагу на чаклунство, як на щось незвичайне, то прочитавши "Гаррі Поттера", вони починають вірити в неї. Оце і є справжньою небезпекою, адже, як відомо, хорошої магії не буває.

Але, все ж таки, і "Керрі", і "Хоббіт", і "Гаррі Поттер" існують. А чи мають вони шанси чи ба навіть право стати колись класиками? Чи справдяться прогнози критиків, і чи можна вважати їх слова єдиною точкою опори? Певно, тут знову без історичної довідки не обійтись.

Вертаючись до того самого Уайльда бачимо, що шлях у нього був надзвичайно складний та непересічний. Оскар був символом своєї епохи, класиком за життя, але пізнав гіркоту забуття ще до своєї смерті. Вже більше ста років літературні критики не можуть вирішити, відносити Оскара Уайльда до великих письменників чи ні. Цікаво, що в грудні 1900 р., через якийсь тиждень після його смерті, англійська газета "Пелл-Мелл" знайшла можливим написати: "Містер Уайльд, звичайно, мав унікальні інтелектуальні здібності, але, певне, ніщо з його літературної спадщини не витримає випробування часом".

І навіть через півстоліття після смерті письменника, в 1950 р. літературний додаток до газети "Таймс" зміг дозволити собі таку високомірну оцінку його творчості: "Якщо не рахувати однієї непоганої п'єси та сповіді "De profundis", Уайльд не залишив після себе нічого такого, що можна було б вважати справжньою літературою".[7. 5] Але твори цього письменника витримали випробування часом, вони були перекладені на багато мов світу, включно з такими як каталонський та суахілі. П'єси Уайльда не сходять зі сцен театрів світу.

З когорти не признаних свого часу геніїв, особливу увагу звертаємо на постать Ф. Кафки. За життя невідомий і непотрібний (було видано лише 3 його збірки: "Спостереження"-1913 р., "Сільський лікар"-1918 р. та "Художник голоду"), після смерті став надзвичайно популярним, особливо після того, як його признали своїм попередником аж три новітні течії в літературі (експресіонізм, сюрреалізм та екзистенціалізм).[1. 43]

Чимось схожий на життя О.Уайльда і творчий шлях О.Булгакова. Високий творчий злет і не менш глибоке падіння, невизнання в рідній Росії. Певне, творчість цих геніїв була б забута дуже скоро, якби не друзі, що вірили в них і проштовхували їхні опуси до друку (Р. Росс, М. Брод, О. Булгакова), за що їм окреме спасибі.

Отже, з усього викладеного бачимо, що критики це єдині, хто розуміють письменника так, як він би менше всього хотів. В принципі, тільки час може розставити все на свої місця та наші не заангажовані нащадки. Адже багато хто з класиків з часом може опинитись на смітнику історії, як, на приклад, провідні письменники соцреалізму в наш час. З іншого боку, і декого з великих колись вважали "белетристами", але зараз ми знаємо цих людей як основу світової літератури, взірець для наслідування, та в той же час повторюємо помилку минулих поколінь недооцінюючи сучасників. Тобто вважати таких відомих письменників, як Кінг, Толкієн чи Роулінг "белетристами" не дуже доречно, адже, можливо, вже наші діти проходитимуть їхні твори у школі, а Енді Дюфресн, Пол Еджкомб, Фродо та Гаррі Поттер будуть навчати їх, як завжди, високому, доброму і вічному. Отож, ми аж ніяк не можемо сказати, що протистояння між класикою та масовою літературою - це єдиний спосіб боротися за високі моральні ідеали юного покоління. Адже поповнення класики як центра світової культури десь на половину іде саме з "периферійної" белетристики, на яку іноді навіть не хочуть звернути належної уваги. А протистояння - це марна справа. Просто треба читати ХОРОШІ книжки, чи то класику , чи то белетристику. От і все.

1. Зарубіжна література /За ред. О.М. Ніколенко, Н.В. Хоменко, Т.М. Конєвої. - К.: Видавничий центр "Академія", 1998. - 320 с. (Старшокласникам і абітурієнтам).
2. Кінг. С. Корпорация "Бросайте курить": Рассказы / пер.с англ. - М.: Изд-во ООО "Фирма "Издательство АСТ, 2000 г. - 304 с.
3. Малая советская энциклопедия. - 3-е изд., испр. - М.: Государственное издание: "Большая советская энциклопедия"., 1959г. - 1308 с. - 3 т.
4. Монтень М. Опыты. - 2-е изд. - М.: Издательство "Наука"., 1980 г. - 704 с. - 1-2 т.
5. Словарь иностранных слов. - 16-е изд., испр. - М.: Рус. яз., 1988 г. - 624 с.
6. Уайлд О. De profundis. Из глубин. Тюремная исповедь. - М.: Изд-во Эксмо; Харьков: Изд-во Око, 2003 г. - 464 с. (Серия "Антология мудрости").
7. Уайлд О. Саломея: Повести и рассказы, сказки, пьесы, исповедальная проза и поэзия / Пер. с англ. - М.: Изд-во ЭКСМО - Пресс, 2001г. - 576 с., илл.