ƒл¤ б≥льшост≥ людей слова "≤ побачила ж≥нка, що дерево добре на њжу, ≥ принадне дл¤ очей, ≥ пожадане дерево, щоб набути знанн¤ (вид≥л. авт.)" Ї в≥домими. јдже йдетьс¤ про под≥њ першого розд≥лу Ѕ≥бл≥њ -  ниги Ѕутт¤. —аме з них ми почнемо наше досл≥дженн¤, хоча "акт посв¤ченн¤ в сокровенне" Homo sapiens маЇ трактуванн¤ не лише в канон≥чних текстах —в¤того ѕисьма, а й в ≥нших м≥фолог≥чних, рел≥г≥йних та ≥нтелектуально-ф≥лософських пам'¤тках, до ¤ких ми сьогодн≥ апелюватимемо.

”важно простеживши переб≥г под≥й, неважко пом≥тити, що саме останн¤ пропозиц≥¤ зм≥¤ змусила ™ву (з дав. Ївр. "житт¤") надкусити заборонений пл≥д ≥ в≥дпасти в≥д благодат≥. ѕ≥сл¤ цього вона перестала контролювати вс≥ сфери: ф≥зичну (т≥ло), емоц≥йну (почутт¤), ≥нтелектуальну (думки). якщо людина не може тримати п≥д контролем своЇ т≥ло, виникаЇ р¤д проблем - перењданн¤, пи¤цтво, перелюб; нездатн≥сть приборкати негативн≥ емоц≥њ призводить до гн≥ву, в≥дчаю; насл≥дки ≥нтелектуальноњ кризи - горд≥сть, заздр≥сть. «а на¤вност≥ гордост≥ хтось маЇ бути г≥ршим, а хтось кращим, один вищим, ≥нший - нижчим, маЇ бути центр ≥ в≥ддалена в≥д нього перифер≥¤. “обто св≥т под≥ливс¤ на полюси, ¤к≥ часто уособлювали антагон≥стичн≥ ¤вища. ” такий спос≥б, втративши Їдн≥сть з Ѕогом, людина позбулас¤ того Їдинноц≥лого, що назвала п≥зн≥ше √ј–ћќЌ≤™ё. Ќа вершину њњ царства п≥дн¤вс¤ ≥нтелект, сенсом дл¤ ¤кого стало роздр≥бненн¤, тобто протиставленн¤.

ƒл¤ того, щоб повернути втрачене людина творча (в широкому розум≥нн≥ слова) повинна пройти к≥лька етап≥в ≥ дати в≥дпов≥дь на р¤д питань. ѕершим, на нашу думку, Ї з'¤суванн¤ в≥дм≥нност≥ м≥ж пон¤тт¤ми "≥ндив≥дуум" та "людина". ƒж.  р≥шнамурт≥ вважаЇ, що "≤ндив≥дуум - це локальна сутн≥сть, ¤ка живе в окрем≥й крањн≥, належить до певноњ культури, до певного сусп≥льства, до певноњ рел≥г≥њ". “од≥ кого ж можна назвати людиною?

—пробуЇмо п≥ти в≥д протилежного ≥ припустити, що людина не Ї локальною сутн≥сть ≥ вона одночасно всюди. ” такому випадку можна пом≥тити першу в≥дм≥нн≥сть: ≥ндив≥дуум д≥Ї лише на певн≥й д≥л¤нц≥ обширного пол¤ життт¤ ≥ його життЇд≥¤льн≥сть не сп≥вв≥дноситьс¤ з ц≥лим, тод≥ ¤к людина Ї в≥дображенн¤м ≥ вт≥ленн¤м ц≥лого (за х≥м≥чним анал≥зом одн≥Їњ крапл≥ можна сказати все про структуру води в океан≥). ƒругою в≥дм≥нн≥стю стане те, що ≥ндив≥дуум - це маленька, нещасна сутн≥сть, ¤ка здобуваЇ своњ перемоги ≥ терпить власн≥ поразки, тод≥ ж ¤к людина турбуЇтьс¤ про загальне благо, переймаЇтьс¤ загальними проблемами.

“акий п≥дх≥д вказуЇ на те, що попри техн≥чний прогрес (в≥д ручного в≥зка до супутника) людина не зрушила з м≥сц¤ н≥ на крок. ѕо¤сненн¤м цьому може бути те, що структура, сусп≥льна думка, «ћ≤ створюютьс¤ ≥ндив≥дуумами, ¤к≥ в силу суб'Їктивних причин не можуть щось зм≥нити. ўо ж тод≥ може зробити людина? „и повинна вона шукати ¤кийсь конкретний шл¤х? ÷е ми сьогодн≥ ≥ спробуЇмо разом зробити.