—в≥т душ≥ ж≥нки був ≥ залишаЇтьс¤ недосл≥дженим до к≥нц¤. ‘≥лософи, науковц≥, б≥ологи, психологи, соц≥ологи ≥ в дом≥нуюч≥й к≥лькост≥ - чолов≥ки, намагалис¤ свого часу ос¤гнути суперечлив≥сть њњ природи. ∆≥нка робить неймов≥рн≥ реч≥, вона може зачарувати усе навкруги таЇмничою ≥ загадковою аурою, а може спричинити хаос, перевернути св≥т на дно. ѕросв≥тники, рац≥онал≥сти ≥ нац≥онал≥сти настоювали на тому, що слово "ж≥нка" не маЇ абсолютно н≥¤кого зм≥сту: на њхню думку ¤кусь частину людства нарекли так суто дов≥льно.

ћайже ус≥ найвизначн≥ш≥ званн¤ ≥ нагороди мають чолов≥чий р≥д: ген≥й, генерал, ректор, прокурор, л≥тературознавець." « одного боку ми, майже, не зустр≥чаЇмос¤ з ген≥альними ж≥нками. « ≥ншого, без впливу ж≥нки на чолов≥ка людство не мало б тих ген≥њв, ¤кими воно справедливо пишаЇтьс¤. ∆≥нка творить чолов≥ка не лише актом ф≥зичного народженн¤, ж≥нка творить чолов≥ка й актом народженн¤ у ньому духовност≥" - писав ЅЇлий.

∆≥нка маЇ досить вагомий вплив на чолов≥ка, вона Ї його музою, натхненницею творчоњ активност≥. "якби ж≥нки не волод≥ли ц≥Їю ¤к≥стю, тод≥ б чолов≥ки не створили культури: творц¤м необх≥дн≥ гл¤дач≥ та покупц≥."  оло замкнулос¤ двома ≥стотами - центром ≥ перифер≥Їю - чолов≥ком та ж≥нкою: ж≥нка творить чолов≥ка, чолов≥к створюЇ заради нењ культуру.

„и може ж≥нка бути р≥вноправним партнером чолов≥ка? „и позбудетьс¤ коли-небудь ж≥нка економ≥чноњ, пол≥тичноњ ≥, що найголовн≥ше - психосоц≥альноњ залежност≥ в≥д чолов≥ка? « ¤кого часу ≥ до ¤ких п≥р ж≥нка в≥дчуватиме себе нижчою за чолов≥ка? „и маЇ право на в≥льне творче, економ≥чне ≥ пол≥тично-соц≥альне житт¤? Ќа де¤к≥ з цих питань ¤ спробую частково дати в≥дпов≥дь у своњй статт≥.

—учасна украњнська л≥тература представлена великою к≥льк≥стю поет≥в ж≥ночоњ стат≥, такими ¤к √. ѕагут¤к, ќ.«абужко, —. …овенко, —. ћайданська, ≤.. ∆иленко, ћ. ћат≥ос, ™. ононенко, ѕахльовська, –.’арчук, ќ.√алета та ≥н.

јби краще роз≥братис¤ у нер≥вноправ'њ чолов≥ка ≥ ж≥нки в ус≥х сферах житт¤, ¤ звернулас¤ до Ѕ≥бл≥њ, зв≥дки, можливо, ≥ починаЇтьс¤ пригнобленн¤ ≥ зневага ж≥нки, звертанн¤ до нењ, ¤к до слабкоњ ≥стоти. “ак, ж≥нки нин≥ здеб≥льшого сто¤ть нин≥ нижче за чолов≥к≥в, тобто њхнЇ становище в≥дкриваЇ перед ними найменш≥ можливост≥: проблема пол¤гаЇ в тому, щоб з'¤сувати, чи в≥чно ≥снуватиме таке несправедливе становище.

¬иход¤чи з м≥ркувань —≥мони де Ѕовуар у њњ книз≥ "ƒруга стать" та з Ѕ≥бл≥њ, можна зробити висновки, що обидв≥ стат≥ прагнуть довести або ущербн≥сть ,або вищ≥сть, або р≥вн≥сть ж≥нок. —творена п≥сл¤ јдама (що ≥м'¤ його означаЇ "людина") ж≥нки Ї, певно, вторинною ≥стотою - кажуть одн≥. ≤нш≥, навпаки довод¤ть, що јдам був першою спробою Ѕога, вдосконаливши його, Ѕог створив ™ву( що означаЇ "житт¤").

”же з цього можна зробити висновок , що ж≥нка Ї великою ≥ дуже важливою силою, вона Ї житт¤м, чолов≥к - всього - навсього людиною, ¤к≥й потр≥бне житт¤, без ¤кого не буде ≥снуванн¤. —аме на основ≥ цього можна заперечити твердженн¤ центру ≥ перифер≥њ, тобто чолов≥к - центр, ж≥нка - перифер≥¤. ÷ього не маЇ бути ≥ у л≥тератур≥, це Ї абсолютним абсурдом.

’оча ≥снуЇ ≥ верс≥¤, що Ѕог створив ™ву з зайвого ребра јдамового, що п≥дкреслюЇ н≥кчемн≥сть ≥ принизливо нер≥вне становище ж≥нки, тобто њњ вторинн≥сть, ще в т≥ прадавн≥ часи. ™ву спокусила гадюка, вона ж не маючи ст≥йкоњ сили вол≥ п≥ддалас¤, њй стало ц≥каво ≥ вона порушила заборону ¬севишнього, за що њњ з јдамом було вигнано з раю.

ћожливо, ставленн¤ до ж≥нки, ¤к до слабкоњ, з малою силою вол≥ ≥стоти, маЇ св≥й початок ще в≥д створенн¤ св≥ту, а, можливо, це ставленн¤ формувалос¤ прот¤гом рок≥в, стол≥ть, тис¤чол≥ть...

ўо ж таке, власне, ж≥нка? я звернулас¤ до тлумачного словника украњнськоњ мови: ж≥нка - особа ж≥ночоњ стат≥, протилежне - чолов≥к. —≥мона де Ѕовуар зазначаЇ у своњй книз≥ "ƒруга стать" що американки запевн¤ють, що ж≥нки ¤к такоњ б≥льше не ≥снуЇ. ≤ ¤кщо ¤кась в≥дстала особа ще вважаЇ себе за ж≥нку, њњ подруги рад¤ть њй звернутис¤ до психоанал≥тика аби позбутис¤ цього комплексу.

„олов≥к н≥защо не стане описувати себе ¤к представника своЇњ стат≥: в≥н людина, отже, чолов≥к - це щось собою зрозум≥ле. „олов≥к, певна р≥ч, - не ¤кийсь там р≥зновид, ж≥нка ж - в≥дхиленн¤ в≥д усталених канон≥в, њњ сприймають ¤к щось негативне; м≥ркуванн¤ про нењ мають характер застережень, њњ ¤кост≥ сприймаютьс¤ мовби ос≥бно, ≥ аж н≥¤к не сп≥вв≥днос¤тьс¤ з чолов≥чими.

 ожен механ≥зм, машина складаютьс¤ з певних частин, ¤к≥ Ї нев≥д'Їмними складовими ≥ без ¤ких не працюватиме ¤кась система. ”се навколо складаЇтьс¤ з молекул, ¤к≥ под≥л¤ютьс¤ на електрони ≥ протони; л≥тература - це той самий атом, творц¤ми(протонами ≥ електронами) ¤кого Ї чолов≥ки ≥ ж≥нки. ∆≥нка ’’-’’≤ стор≥чч¤ Ї особою, мужньою, але водночас ж≥ночною ≥ романтичною. ѓхн≥й неординарний, постмодерний ≥ глибокий анал≥з у творах спонукаЇ чолов≥к≥в до думки про суперництво ≥ вищ≥сть поетичноњ думки у текст≥. „олов≥ки - поети вважають ж≥нок г≥дними конкурентами, ¤к≥ мають також свою думку, почутт¤, переживанн¤ ≥ баченн¤ св≥ту з зовс≥м ≥ншоњ сторони. ∆≥нки, ¤к≥ показують у своњх творах занадто багато емоц≥й, почутт≥в, звертаютьс¤ в переважн≥й б≥льшост≥ до ≥нтимноњ л≥рики, викликають у чолов≥к≥в знову ж таки почутт¤ зверхност≥, тому що дл¤ них ви¤вленн¤ ж≥ночност≥ - це Ї ви¤вленн¤ слабкост≥, нищост≥ ≥ вразливост≥ ж≥нки.

јби заперечити пон¤тт¤ центру ≥ перифер≥њ в л≥тератур≥ ¤ звернулас¤ до двох антолог≥й 90-х рр. - "ѕочатки" та "≤менник".

—першу хот≥лось би сказати про структуру двох зб≥рок: наприклад, у антолог≥њ "≤менник" ус≥ автори - чолов≥ки, лише Їдина Ћес¤ ƒемська- представниц¤ ж≥ночоњ стат≥, а в антолог≥њ "ѕочатки" - переважна б≥льш≥сть ж≥нок, чолов≥ки становл¤ть набагато менший в≥дсоток у зб≥рц≥. ўо ж до прози Ћес≥ ƒемськоњ, то вона Ї д≥йсно "ж≥ночною", перенасичена ≥нтелектуальним г≥пертекстом (наприклад, посиланн¤ на ∆елезного, ‘рейда, Ѕергмана). ѕ≥дкреслене ж≥ноче св≥тосприйн¤тт¤- "душевн≥сть", так ¤к ≥ "ж≥ночн≥сть" - це здатн≥сть виходу прост≥р "безмовного ƒуху". јле останнЇ мало кому з чолов≥к≥в вдаЇтьс¤. ¬ њњ творах в≥дсутн≥й, а, можливо, прихований цин≥зм та мазох≥зм, зате тема суњциду в Ћес≥ ƒемськоњ - чи не пров≥дна (хоча й без в≥двертих патолог≥й). ¬ твор≥ "пот¤г до св≥тла " ми бачимо сильну ззовн≥, але слабку, чужу, життЇлюбну ≥ веселу комун≥кабельну д≥вчинку, ¤ка не маЇ абсолютно н≥¤кого ≥нтересу до житт¤, ¤ка просто в≥дбуваЇ терм≥н перебуванн¤ на ц≥й земл≥. “а зак≥нченн¤ твору - засв≥дченн¤ думки, що св≥тло було не у смерт≥, ¤к вважаЇ героњн¤, а у житт≥. "јле це зрозум≥ла ¤ занадто п≥зно, коли смерть повернула до мене обличч¤."[2]

–озгл¤даючи дал≥ антолог≥ю "≤менник" ¤ звернулас¤ до прози јндр≥¤  окотюхи, ¤кий Ї беззаперечно талановитим прозањком, чи¤ присутн≥сть в л≥тературному процес≥ маЇ не ст≥льки естетичну варт≥сть, ск≥льки варт≥сть соц≥ально - культурну. …ого л≥тературна пол≥тика бере курс на створенн¤ розважальноњ програми, програми, ¤ка переросте у культуру "сусп≥льного споживанн¤" пост≥ндустр≥альноњ доби. ’оча, ¤кщо його творч≥сть розгл¤дати в площин≥ лише детективноњ чи пригодницькоњ л≥тератури, вона не в≥дпов≥даЇ рамкам ≥ стандартам, закладеними поетами та прозањками сучасност≥, але всупереч цього , суд¤чи з двох його двох текст≥в з "≤менника", де ¤скраво проходить пот¤г јндр≥¤  окотюхи до художньоњ л≥тератури реал≥стичного та натурал≥стичного напр¤мку ≥ св≥тобаченн¤.

’оча м≥ж Ћесею ƒемською та јндр≥Їм  окотюхою Ї сп≥льн≥ теми, пров≥дн≥ у њхн≥х творах - тема суњциду, вбивства, зреченн¤ житт¤ у соб≥ не лише ф≥зичного, а й морального, духовного, також важливою дл¤ них Ї тема чолов≥ка ≥ ж≥нки, њхн≥х стосунк≥в, ≥, що найц≥кав≥ше Ћес¤ ƒемська у твор≥ "ѕот¤г до св≥тла" описала стан ж≥нки п≥сл¤ смерт≥ чолов≥ка, њњ думки ≥ роздуми, коли вона нарешт≥ зрозум≥ла, у чому пол¤гало св≥тло дл¤ јрхипа, ¤кий з≥гр≥вав њњ своЇю любов'ю, дарував њй тепло , ¤кого було дл¤ нењ забагато, а саме йому цього тепла ≥ не вистачало. “ак ≥ јндр≥й  окотюха у твор≥ "¬истава почнетьс¤ о сьом≥й вечора", присв¤чуючи зовс≥м незначну частину твору дл¤ того, аби показати читачев≥ ту любов, ¤кою в≥н щедро з≥гр≥вав свою кохану, ¤ка з нев≥домих обставин не прињхала; в≥н хвилюЇтьс¤ ≥ завд¤ки велик≥й сил≥ коханн¤, ¤ка перемагаЇ ревнощ≥ ≥ сумн≥ думки, в≥н виправдовуЇ њњ, знаходить р≥зн≥ причини через ¤к≥ вона не змогла прињхати.

÷≥ теми об'Їднують цих двох людей, вони створюють одну систему, в ¤к≥й нема когось центрального, вони обоЇ доповнюють, розкривають теми за своњм баченн¤м, роздумуючи над житт¤м ≥ анал≥зуючи його, пишучи твори, в≥д свого ≥мен≥ у вигл¤д≥ монологу.

якщо ж брати до уваги поетичн≥ твори, то вони Ї б≥льш модерн≥, з особливим ≥ притаманним ≥ндив≥дуально кожному окремо поету зм≥стом ≥ формою. Ќаприклад, ≤ван јндрус¤к не вживаЇ абсолютно н≥¤ких розд≥лових знак≥в, також в≥н поЇднуЇ не поЇднуване ("грижа в мозку"), його твори оживають, рухаютьс¤ предмети, живуть, ¤к люди, мають також т≥ло ≥ душу. ўо ж до антолог≥њ "ѕочатки", то ц¤ книжка репрезентуЇ нов≥ ≥мена, фактично дебютант≥в. ¬т≥м дл¤ де¤ких автор≥в(зокрема, дл¤ јндр≥¤ –озумного ≥ јндр≥¤  оваленка) це вже не перша "проба пера".

ћайже половина автор≥в, а, можливо, ≥ б≥льше, абсолютно не звертаютьс¤ до теми рел≥г≥њ, духовност≥, статусу ж≥нки в сусп≥льств≥; б≥льш≥сть автор≥в присв¤чуЇ своњ твори натом≥сть м≥ф≥чн≥й, ≥сторичн≥й тем≥, пор≥внюючи њх ≥ робл¤чи Їдиним ц≥лим, хоча ≥ перекручуючи де¤к≥ факти. ¬елику ≥ дуже вагому роль в будь-¤ких творах в≥д≥граЇ образн≥сть, адже кр≥зь нењ ми в≥дкриваЇмо перед собою те чи ≥нше пон¤тт¤, образ, людину, ≥ такого пон¤тт¤ ¤к образн≥сть не вистачаЇ переважн≥й б≥льшост≥ автор≥в антолог≥њ (¬. „ерн≥йчук, ¬. Ѕердута, ≤, Ѕойчук). ƒуже вир≥зн¤Їтьс¤ з-пом≥ж "початк≥вц≥в" ќлена √алета, у нењ, ¤к на мене, уже зр≥лий ≥ досить добре сформований св≥тогл¤д, ¤кий в≥др≥зн¤Їтьс¤ своЇю неординарн≥стю, хоча й авангардовий тв≥р, ¤кий представлений у ц≥й антолог≥њ, не зовс≥м зб≥гаютьс¤ за зм≥стом з њњ поез≥¤ми, представленими пор¤д, проте у в≥рш≥ "Ћьв≥в -модерн" Ї та ≥зюминка, њњ власне поетичне сприйн¤тт¤; образне зображенн¤ Ћьвова, ¤к центру культури, до ¤кого зб≥гаютьс¤ вс≥ його в≥дгалуженн¤, ≥ ¤к на мене, дуже вдало п≥д≥бран≥ образи рук ≥ пальц≥в досить влучно використано пор≥вн¤нн¤. „итаючи ≥нш≥ твори √алети, ¤ зрозум≥ла одне, щоб читати њњ потр≥бно знати хоча б елементарн≥ реч≥ з ≥стор≥њ культури, казки; також вона засуджуЇ ≥ висм≥юЇ науково-техн≥чний прогрес.

“акож, не хочетьс¤ обминути увагою ћар≥ю ћикицей, твори ¤коњ ¤ вид≥лила, ¤к одн≥ з найкращих, адже поЇднанн¤ верл≥бного стилю з дуже глибоким ≥ ≥нтелектуальним зм≥стом, змусили мене перечитати р¤дки поез≥њ не раз, аби зрозум≥ти думки, аби вловити саме ту ≥дею, ¤ку висловив автор. ўо ц≥каво, вона також не вживаЇ розд≥лових знак≥в, що спонукаЇ читача бути сп≥вавтором, в≥дкривати нов≥ гран≥ њњ поез≥њ.

’от≥лось би звернутись також до тр≥йки, ¤к≥ звуть себе Ћќћ-ом (Ћюбко Ћитвинчук, ћарко —амовитий, ћихась ѕерепийхмара). Ќаприклад, Ћюбко Ћитвинчук вживаЇ у своњй поез≥њ так≥ ≥мена ¤к Ќеферт≥т≥ та ќс≥р≥с, а ћарко —амовитий -  ањн, јвель, тобто в ¤к≥сь м≥р≥ в≥н звертаЇтьс¤ до б≥бл≥йноњ теми. ўо ж до ћихас¤ ѕерепийхмари, в≥н мен≥ здавс¤ досить ц≥кавим ≥ пр¤мим своњми текстами без зайвих метафор ≥ пор≥вн¤нь, в≥н не вдаЇтьс¤ в подробиц≥, а механ≥чно висловлюЇ думку, читач одразу здогадуЇтьс¤ про ≥дею твору автора, також ¤к ≥ багато ≥нших вищезгаданих поет≥в не використовуЇ розд≥лових знак≥в, можливо, це така мода п≥шла, та ¤к на мене, де¤к≥ поети просто намагаютьс¤ хоча б цим довести свою поез≥ю до сучасних модерних стандарт≥в, хоча це не стосуЇтьс¤ ћихас¤ ѕерепийхмари.

ќтож, спробувавши частково проанал≥зувати антолог≥њ "ѕочатки" ≥ "≤менник", ¤ зрозум≥ла, що мо¤ робота не буде повною, коли ¤ не згадаю ќксану «абужко, ¤ка своЇю творч≥стю (ф≥лософськими роздумами, поез≥Їю, прозою), включен≥стю в св≥товий ≥нтелектуальний прост≥р робить виклик пострад¤нськ≥й ≥нтел≥генц≥њ (часто обмежен≥й у своњй творчост≥, незнанн≥ ≥ноземних мов, повн≥й в≥дсутност≥ зааніажованост≥), виражених в к≥лькост≥ написаних "методичних вказ≥вок" та "пос≥бник≥в".

ўо б хот≥лось ще сказати щодо антолог≥њ "≤менник", що там в≥дводитьс¤ значна роль критичним статт¤м, авторами ¤ких виступають: ™вген Ѕаран, ≤гор Ѕондар-“ерещенко та ¬олодимир ƒаниленко. ÷≥каво, що пров≥дна тема њхн≥х критичних рефлекс≥й у критичних текстах в "≤меннику" - це розмежуванн¤ "в≥с≥мдес¤тник≥в" та "дев'¤ностник≥в", тобто пошук хроно≥дентичноњ сучасноњ л≥тератури. ∆аль, що вони не намагаютьс¤ створити нов≥ естетичн≥ форми, а лише ф≥ксують т≥ чи ≥нш≥ л≥тературн≥ ¤вища.[2] як зазначено вище, критики розмежовують "в≥с≥мдес¤тник≥в" та "дев'¤ностник≥в", а чи варто? „и д≥йсно це потр≥бно дл¤ л≥тератури, дл¤ њњ подальшого розвитку? Ќав≥що д≥лити л≥тературу на ж≥ночу ≥ чолов≥чу? ∆≥нка була Ї ≥ буде залишатис¤ б≥льш морально ≥ естетично збагаченою, б≥льш п≥дготовленою до катастроф житт¤; чолов≥к же - сильн≥ший ф≥зично, морально ж набагато слабший, тому ми не можемо вважати чолов≥ка центром в л≥тератур≥; в≥н аж н≥¤к не може ≥снувати без ж≥нки, тому що все складаЇтьс¤ з частин, ¤к≥ доповнюють один одного. “ак ¤к не може ≥снувати чисто чолов≥ча л≥тература, р≥вно ¤к ≥ ж≥ноча, адже все в природ≥ маЇ свою пару, так ≥ л≥тературний процес маЇ працювати ≥ розвиватис¤ в комплекс≥.

ўо ж до ж≥ночоњ прози к≥нц¤ 90-х рр., то ¤к зазначаЇ —оф≥¤ ‘≥лоненко, украњнська ж≥ноча проза 90-х рр. ’’ ст. в≥дбиваЇ загальнокультурну ситуац≥ю к≥нц¤ в≥ку, к≥нц¤ другого тис¤чол≥тт¤, що актив≥зуЇ в анал≥зованих творах фем≥н≥стичну проблематику; пов'¤зану з усв≥домленн¤м ж≥ночого свого м≥сц¤ в сусп≥льств≥ на меж≥ стол≥ть ≥ бажанн¤ зм≥нити њњ статус у майбутньому. ∆≥ноча проза переповнена мотивами п≥знанн¤ св≥ту. ¬ н≥й з'¤вл¤ютьс¤ в≥дгомони загальносв≥товоњ постмодерноњ ситуац≥њ, дл¤ ¤коњ характерне усв≥домленн¤ взаЇмин людини ≥ тексту, людини ≥ в≥ртуальноњ реальност≥.

ўоб ж≥нка мала внутр≥шнЇ бажанн¤ повноц≥нноњ реал≥зац≥њ своњх зд≥бностей у профес≥йн≥й д≥¤льност≥, необх≥дно, за  . ’орн≥, спробувати зв≥льнити розум в≥д чолов≥чого способу мисленн¤ ≥ допомогти њй усв≥домити своњ можливост≥. јдже ≥стотних в≥дм≥нностей у творчих можливост¤х обох статей практично не ≥снуЇ, зважаючи на те, що в кожноњ особистост≥ поЇднуютьс¤ ¤к чолов≥че так ≥ ж≥ноче Їство. «вичайно, чолов≥к ≥ ж≥нка мають р¤д особливостей, але те, що њх в≥др≥зн¤Ї не потр≥бно протиставл¤ти - адже це њхнЇ багатство, њхн¤ краса, джерело взаЇмноњ привабливост≥, це складов≥ певноњ системи ≥ р≥вноваги. “ому результатом м≥жстатевоњ "боротьби" повинно бути взаЇмодоповненн¤ та взаЇмодопомога, - ¤к писав Ћ . ‘еЇрбах: "“≥льки чолов≥к ≥ ж≥нка разом створюють справжню людину".

¬иход¤чи з цього, ¤ можу впевнено зробити висновок, що ан≥ центру, тобто чолов≥ка, ан≥ перифер≥њ - ж≥нки в л≥тератур≥ Ќ≈ ≤—Ќ”™! ќбидв≥ ц≥ ≥стоти Ї центром навколо ¤кого крут¤тьс¤ ус≥ планети мистецтва.

1. јнтолог≥¤ св≥товоњ л≥тературно-критичноњ думки ’’ ст. Ћьв≥в: Ћ≥топис, 1996.-633 ст.
2. ≤менник. јнтолог≥¤ дев'¤ностих. - .: —молоскип, 1997.-269 ст.
3. ћолода нац≥¤. јльманах.  .: —молоскип,-268
4. ѕочатки. јнтолог≥¤ молодоњ поез≥њ.  .: —молоскип, 1998.-327 ст.
5. —≥мона де Ѕовуар. ƒруга стать. “ом1. - .: ќснови, 1994.-399 ст.